Війна між Іраном, США та Ізраїлем

Війна між Іраном, США та Ізраїлем: ціни на нафту не повинні затьмарювати життя іранців

Редакційний аналіз · Перевірено 22.10.2026

Січневі репресії 2026 року передували ударам США та Ізраїлю 28 лютого. Висвітлення війни не має перетворювати іранський народ на виноску до цін на нафту, судноплавних шляхів чи дискусій навколо Вашингтона. У цьому розділі задокументовані події відокремлено від редакційної критики: наведені джерела вказують на виразний економічний ракурс та звинувачення у вибірковій солідарності, а не на суцільне замовчування в усіх медіа.

Війні передували жорстокі репресії

Конфлікт, що розпочався з ударів США та Ізраїлю 28 лютого 2026 року, слід відрізняти від війни між Ізраїлем та Іраном у червні 2025 року. Січневі репресії відбулися за кілька тижнів до цих лютневих атак. Зведення кожної жертви серед іранців лише до наслідків подальшої міждержавної війни стирає засадничу відмінність: людей уже вбивала власна влада під час придушення протестів. [1] [2]

За оцінками, зібраними в цьому архіві, кількість загиблих під час січневих репресій перевищує 40 000 осіб. Наш реєстр жертв упорядковує ці свідчення: правозахисна організація HRANA верифікувала 7 007 імен, ще тисячі випадків перевіряються; видання Time повідомляло про 30 304 смерті за даними реєстру цивільних лікарень лише за 8–9 січня; оприлюднені таємні документи силовиків, на які посилається Iran International, свідчать про 33 000–36 500 загиблих; а зведені дані Iran Human Rights та HRANA перевищують 42 000. Перші зовнішні оцінки були нижчими: 19 січня польський Центр східних досліджень (OSW) назвав поміркованою оцінку у близько 13 000 загиблих, коли відключення зв'язку ще тривало. Кожна цифра супроводжується зазначенням джерела та дати, а блокування інтернету — це причина, чому реальна кількість жертв досі зростає, а не привід забути про них. [2]

Коли Іран стає лише ціновим індикатором

28 лютого агенція Reuters опублікувала як аналітичний матеріал про можливий вплив конфлікту на світові ринки, так і репортаж про найбільшу кризу на ринку нафти за останні десятиліття. Останній був зосереджений на перебоях в експорті, невизначеності та ймовірному стрибку цін. 5 березня в іншому матеріалі Reuters розглядалися оцінки Goldman Sachs щодо впливу війни на інфляцію та світове економічне зростання. Це конкретні приклади економічного фокусу у висвітленні війни, а не доказ того, що Reuters чи світова преса загалом припинили писати про цивільне населення Ірану. [1] [3] [4]

Нафта, судноплавство, інфляція та витрати домогосподарств є важливими темами: економічні потрясіння також б'ють по звичайних людях. Редакційне занепокоєння викликає те, що відбувається, коли цей ракурс стає домінантним у поясненні подій в Ірані. Тоді країна подається виключно як загроза постачанням, а її народ постає переважно джерелом нестабільності. Сім'ї, які розшукують затриманих, постраждалі від розстрілів та вимоги покарати винних можуть зникнути з поля зору, навіть попри те, що вони є головною суттю цієї історії. [3] [4] [6]

Цей архів не проводив системного підрахунку ефірного часу, перших шпальт чи публікацій у соцмережах до та після 28 лютого. Відтак ми не стверджуємо, що довели факт витіснення теми протестів темами війни чи нафти в усіх медіа. Більш вузька й обґрунтована критика полягає в тому, що матеріали, зосереджені на ринках чи воєнній стратегії, потребують паралельного висвітлення долі людей, які живуть в умовах і репресій, і війни. Зміна новинного порядку денного не повинна ставати амністією за попередні злочини.

Цивільне населення Ірану під бомбардуваннями

Іранці також постраждали безпосередньо від війни. У своєму двотижневому звіті, опублікованому 13 березня, правозахисна група HRANA зафіксувала 4 765 людських жертв (загиблих і поранених, серед цивільних та військових), зокрема 205 дітей, пошкодження 20 лікарень і 36 шкіл, а також щонайменше 3,2 мільйона внутрішньо переміщених осіб. За той самий період HRANA задокументувала 203 арешти, здійснені силовиками всередині Ірану: репресії не припинялися навіть тоді, коли країна перебувала під ударами. [9]

Ці цифри є проміжними поточними даними HRANA, а не остаточним підсумком; інші моніторингові групи та міністерства наводили інші дані. Цивільні, які загинули від іноземних ударів, і протестувальники, вбиті власною державою, — однаково жертви; їхній облік має вестися окремо, і жодна з цих трагедій не повинна перекреслювати іншу. [9]

Після перемир'я: заголовки про Ормуз, шибениці вдома

15 червня Reuters повідомило про попередню угоду між США та Іраном, яка подовжувала хитке перемир'я, оголошене у квітні, та обіцяла відкрити Ормузьку протоку; у тому ж матеріалі зазначалося падіння цін на нафту до тримісячного мінімуму. До 22 вересня Reuters уже писало про пропозицію іранського посадовця відкрити протоку протягом семи днів, якщо Вашингтон послабить військовий тиск і зніме блокаду іранських портів. Дипломатія та судноплавство знову визначили тон більшості новин про Іран. [10] [11]

Протягом тих самих місяців влада перетворила січневі репресії на хвилю страт. Організація Human Rights Watch повідомила 10 вересня, що в період із 18 березня до кінця серпня 2026 року влада оголосила про 29 страт, пов'язаних із протестами. Деякі зі страчених були підлітками 18 та 19 років, окремі вироки виконувалися публічно. 5 жовтня Iran International повідомила про страту у в'язниці Дастгерд в Ісфагані ще двох учасників січневих протестів — Алірези Сепахі та Алірези Раїсі, внаслідок чого кількість страчених у справі площі Аліхані досягла семи. [12] [13]

9 жовтня правозахисна організація Hengaw повідомила, що щонайменше 106 осіб, заарештованих під час січневих протестів, було засуджено до страти; 35 із них уже стратили, а 63 загрожує смертельна небезпека. 13 та 16 жовтня Amnesty International заявила, що щонайменше 34 людини були свавільно страчені у зв’язку з повстанням після несправедливих судових процесів із застосуванням тортур (п’ятеро з них — протягом одного тижня), а Верховний суд залишив у силі ще щонайменше 20 смертних вироків. Підрахунки різних організацій та за різні дати відрізняються, проте всі вони свідчать про дедалі масштабнішу хвилю розправ. [14] [15] [16]

Страти не обмежилися лише справами протестувальників. За підрахунками Hengaw, лише у вересні 2026 року було страчено щонайменше 68 осіб (дві страти були публічними), а від початку року — 604. Коли переговори про припинення вогню та рух танкерів витісняють решту новин про Іран, цим в’язням загрожує страта за майже повної відсутності міжнародної уваги. [17]

Вибіркова солідарність: критика частини західних лівих

У своєму есеї від 16 січня «Мовчання лівих щодо Ірану» Ґал Бекерман описав відчуття зради, яке іранські емігранти відчувають з боку частини американських лівих. Це цитування прямої реакції розпачу, а не статистичний висновок щодо кожної лівої організації чи публіциста. Воно фіксує реальний біль: деякі іранці відчули, що їхню боротьбу сприймають передусім крізь призму ворожості до впливу США, а не солідарності з тими, хто чинить опір Ісламській Республіці. [5]

Редакційний виклик є очевидним: критика військових дій США чи Ізраїлю не повинна змушувати применшувати масштаби вбивств, скоєних іранськими силовиками. Зведення будь-якого антиурядового протесту до «іноземного втручання» позбавляє протестувальників суб’єктності. Так само протистояння Ісламської Республіки з Вашингтоном не робить її в’язниці, страти чи насильство проти демонстрантів менш гідними пильної уваги. Антиімперіалізм не може замінити готовність чути людей, які зазнають репресій усередині власної країни.

Ширін Ебаді висловила подібну критику, адресовану саме Європі, вже після початку війни. Як повідомило видання Iran International 15 квітня, під час виступу перед комітетом Європейського парламенту вона наголосила, що у внутрішньому конфлікті між іранським урядом і його народом перемир’я ніколи не було. Вона звинуватила європейські уряди в заплющуванні очей на злочини режиму. Ця критика належить особисто їй і стосується реакції урядів; її не слід хибно трактувати як огляд позицій лівих медіа. [6]

Неприйняття війни та спротив репресіям не суперечать одне одному

Показові приклади мають значення. У редакційній статті The Guardian від 9 січня відкрито засуджено жорстокість режиму та його репресії, водночас із застереженням, що погрози інтервенцією з боку Дональда Трампа не допоможуть цивільному населенню. В есеї від 1 березня для The Nation Сіна Туссі описав позицію представників іранського громадянського суспільства, які засуджують масові січневі вбивства, але відкидають зовнішню військову ескалацію. Ці джерела спростовують узагальнене твердження про те, що всі ліві чи антивоєнні критики проігнорували вбивства. [7] [8]

Іранці не мають єдиної політичної позиції. Частина виступає за зовнішній тиск; інші відкидають військове втручання, вимагаючи демократичних змін. Жодна з цих позицій не знімає з режиму відповідальності за репресії, і жодна не робить загибель цивільних унаслідок іноземних ударів прийнятною. Принцип, якого ми тут дотримуємося, є послідовним: називати жертв, вказувати винуватців, зберігати докази та дослухатися до вимог іранців, не змушуючи їх обирати між внутрішнім авторитаризмом і зовнішньою війною. [8] [6]

Висвітлення війни: джерела та хроніка матеріалів

1. Reuters — Як напруженість між США та Іраном може змінити світові ринки — 28 лютого 2026 року. Оперативний матеріал про удари та ринкові сценарії; не є дослідженням висвітлення в медіа.
2. OSW — Жорстоке придушення протестів в Ірані — 19 січня 2026 року. В аналізі розмежовано вищу оцінку від підтверджених випадків та повідомлень, що перевіряються; цифри наведено станом на зазначену дату, вони не є остаточним підсумком.
3. Reuters — Війна в Ірані вкинула ринок нафти в найбільшу кризу за десятиліття — 28 лютого 2026 року. Економічний аналіз з акцентом на перебоях в експорті та цінових ризиках.
4. Reuters — Світова економіка проходить випробування інфляцією та темпами зростання на тлі ескалації конфлікту в Ірані — Goldman — 5 березня 2026 року. Наведено попередні прогнози аналітиків, а не остаточні економічні підсумки.
5. Ґел Бекерман, The Atlantic — Мовчання лівих щодо Ірану — 16 січня 2026 року. Авторська колонка про настрої в середовищі політемігрантів. Доступ може потребувати передплати.
6. Iran International — Нобелівська лауреатка Ебаді критикує Європу за мовчання щодо репресій в Ірані — 15 квітня 2026 року. За матеріалами свідчень у комітеті; звинувачення в мовчанні відображають позицію самої Ебаді.
7. Позиція редакції The Guardian щодо протестів в Ірані: старі методи репресій стикаються з новим тиском — 9 січня 2026 року. Редакційна стаття, що засуджує репресії та водночас застерігає від зовнішнього втручання.
8. Сіна Туссі, The Nation — Голоси Ірану, яких не чує Америка — 1 березня 2026 року. Авторська колонка, яка висвітлює антиавторитарні та антивоєнні погляди іранців, а не є нейтральним зрізом думок усього суспільства.
9. HRANA — Статистичний огляд за підсумками другого тижня війни в Ірані — 13 березня 2026 року. Поточні зведені дані щодо загиблих і поранених серед цивільних та військових; не є остаточними цифрами втрат.
10. Reuters — США та Іран підписали угоду про припинення вогню, деталі залишаються невідомими — 15 червня 2026 року. Попередня домовленість; на момент публікації умови тривалого перемир’я ще не були узгоджені.
11. Reuters — Іран готовий розблокувати Ормузьку протоку, якщо США послаблять військовий тиск і знімуть блокаду — 22 вересня 2026 року. Повідомляється про пропозицію високопоставленого іранського посадовця із зазначенням зустрічних умов.
12. Human Rights Watch — Іран: триває кампанія протиправних страт учасників протестів — 10 вересня 2026 року. Враховано страти, про які було оголошено з 18 березня до кінця серпня 2026 року.
13. Iran International — В Ірані стратили ще двох учасників січневих протестів — 5 жовтня 2026 року. Посилання на Hengaw, HRANA та підтвердження від пов’язаного з судовою владою агентства Mizan.
14. Hengaw — 106 смертних вироків затриманим учасникам січневих протестів, 35 уже виконано — 9 жовтня 2026 року. Верифіковані дані організації Hengaw станом на 9 жовтня 2026 року.
15. Amnesty International — П’ять свавільних страт за тиждень у зв’язку з протестами — 13 жовтня 2026 року. Термінова заява; наведено підрахунки Amnesty International на момент публікації.
16. Amnesty International: загроза неминучих страт учасників протестів після несправедливих судів — 16 жовтня 2026 року. Повідомляється про щонайменше 34 страти та щонайменше 20 залишених у силі смертних вироків.
17. Hengaw: у вересні в Ірані стратили 68 ув’язнених, двох із них — публічно — 2 жовтня 2026 року. Усі страти, а не лише випадки, пов’язані з протестами.